Карпових господарств в останні роки з’явилося безліч, на будь-який смак і достаток. Але, як відомо, чим ширший вибір, тим він важчий. З моїм напарником Юрієм Івановим ми обдзвонили з десяток коропових господарств. Найчастіше нам бадьоро відповідали, що ” короп клює добре, зокрема і великий ” . І лише в одному господарстві, що знаходиться на території Ботанічного саду ВІЛАР, нам сказали, що коропа багато, але наловити його зовсім не просто. “Зараз клювання, як погода, – нестійкий. Вмієте ловити – зловите, не вмієте – можете і пролетіти, хоча зовсім нічого не зловити – складно”, – підсумував працівник рибальського господарства. Прозвучало це майже як виклик, і ми вирішили “ризикнути”, розуміючи, звичайно, що ймовірність залишитися без улову на платнику – мінімальна.
Юрій – прихильник донок з годівницями. Я, крім того, вирішив прихопити і вудку, оскільки, за словами співробітника господарства, короп найкраще брав саме на снасть з мінімальною по товщині ліскою. Залишалося вирішити: що вважати мінімальною ліскою для коропа? Для волзького сазана мінімальна волосінь – 0,4-0,5 мм. Але розраховувати на таку рибу навряд чи варто було, хоч, як нам сказали, останніх років десять ставки не спускали, і ніхто не знає, до якого розміру вимахали коропи-первопоселенці.
І ось рано-вранці ми на водоймі. Ставок, на перший погляд, сподобався: добрі підходи до берега, зручні помости для лову, ніде немає сміття. Остання обставина особливо незвична та приємна.
Ми вибрали середній із трьох ставків. Глибина біля греблі – до 8 метрів, але зараз там великого сенсу ловити немає, треба йти у верхню частину ставка, на мілководді, де вода прогрілася. Поки я збирав вудку, Юрій готував донки. Їхнє оснащення в нього, якщо й не доведено до досконалості, то принаймні продумане дуже добре.
На перший погляд все просто: рухлива дротяна годівниця з трьома повідками
Ковзаюча годівниця робить снасть дуже чутливою – будь-який дотик повідців рибою з мінімальним опором передається на основну волосінь. Щоправда, на відміну від звичайних варіантів монтажу, у Юрія годівниця стоїть не на основній волосіні, а на відрізку товстої капронової нитки довжиною сантиметрів 40. На одному кінці нитки – застібка, що дозволяє швидко з’єднувати монтаж з основною ліскою, на іншому – дротяне коромисло з повідками на кінцях. Зазвичай вважається, що чим довше повідець, тим краще – риба бере сміливіше. Але на оснастці Юрія повідці зовсім короткі – всього 7-8 см. На його думку, повідець має бути такою довжиною, щоб гачки не могли зчепитися між собою при закиданні, але знаходилися при цьому якомога ближче до годівниці, коли снасть занедбана. Для зручності зберігання та перевезення на кожне плече коромисла надіто по маленькому, півсантиметра, відрізку ніпельної гуми, за який зручно чіпляти гачок; у воді ці шматочки ніпеля практично непомітні. Третій повідець стоїть вище годівниці на окремому дротяному патерностері.
В цілому, оснастка така, що з якого б боку не підійшла до годівниці риба, вона обов’язково натрапить на насадку. І коромисло, і патерностер відокремлені від годівниці бусинками, причому нижня переміщається вільно, а верхня закріплена так, щоб не дати патерностеру з’їхати до годівниці. Розмір, вага та форма годівниць залежать від умов лову. Ми ловили у стоячій воді, тому використовували порівняно невеликі, круглі у перерізі годівниці мінімальної ваги.
Але якою б гарною не була годівниця, найголовніше – чим вона набита. Щодо цього Юрій мене вразив. Я давно знав, що він – затятий противник готових підгодовування та ароматизаторів і визнає тільки натуральні компоненти, а підгодовування готує виключно за власними рецептами. І ось коли Юрій дістав невелике відерце з підгодовуванням і, додавши останні компоненти, попросив мене добре промішати, я, чесно кажучи, попрощався з надією на улов. Від ємності виходив сильний запах, у якому відчувалися ваніль, часник, соняшникова олія та невідомо що ще, а основою всього служив розпарений геркулес. За консистенцією підгодовування скидалося на прокручений крізь м’ясорубку чорний хліб. Насадкою при такому підгодовуванні служив гній, який Юрій розводить сам у старому акваріумі.
Хоча Юрій переконував мене, що підгодовування перевірене, і що короп обов’язково візьме, після того, як донки були заряджені, я взяв вудку і відійшов убік, вирішивши, що вудка надійніша. Я встиг зловити одного кілограмового карпика до того, як десь о 8-й ранку почалися клювання на донки. Всі вони були дуже різкі, такі, що кінчики спінінгів стрибали, а дзвіночки, що висіли на сигналізаторах, весело дзвонили. Чому риба не клювала на ранковій зірці і чекала так довго, ми не зрозуміли, але так чи інакше, рано-вранці ми зловили всього пару коропів, все інше – вдень.
Клювання тривало весь день. Великих екземплярів ми не впіймали, тільки раз Юрій підсік щось серйозне, через що його вудлище з тестом до 150 г зігнулося в дугу. Але рибі вдалося піти вбік, і волосінь зачепився за гілку дерева, що нависла над водою. Цього цілком вистачило для порятунку: втративши пружну підтримку вудилища, повідець не витримав, і риба пішла з гачком, якого, ми сподіваємося, вона швидко позбудеться.
До вечора рибалок помітно побільшало. Як з’ясувалося, вечірнє клювання на цьому ставку помітно краще за ранковий. Постійні рибалки давно знайшли підхід до місцевого коропа. Рельєф дна тут досить рівний, і хоча коропа в ставку багато, його доводиться збирати підгодовуванням. Зазвичай загодовується крапка за 7-10 метрів від берега: на такій відстані глибина становить 1,5-2 метри, і короп зовсім не боїться. Але ловить більшість рибалок або на потужну вудку поплавця, або на спінінг, але з поплавцевою оснасткою. На донні снасті, загалом, ловлять менше, пояснюючи це тим, що результат той самий, але на снасть поплавця задоволення сильніше.
А ми поспішили додому: спійманих коропів треба було приготувати. Заморожувати їх не можна: від заморозки губиться весь смак цієї риби