Так вийшло, що осінь мені доводилося зустрічати в різних куточках нашої країни, на різних річках, озерах і водосховищах. І майже скрізь, де я опинявся цієї пори, водилися миня. І, звичайно, я їх ловив і іноді досить успішно.
ДЕ І КОЛИ
Терміни найбільш ефективного осіннього лову миня в різних місцях трохи різняться. Взагалі, розраховувати на активну лов можна зазвичай тільки з того часу, коли вода похолодає до 10-12 градусів. Але це – не єдиний показник. Хоча про минь часто пишуть, що він – риба осіла, насправді на багатьох річках є ходовий минь, який восени починає підніматися річкою до нерестовищ. У такій ситуації він може почати ловитися і набагато пізніше, ніж вода досягне потрібної температури. Але не тому, що він не активний, а просто ще не підійшов. Наприклад, у верхів’ях Печори в невеликі притоки минь заходить вже під льодом, а відкритою водою його там взагалі немає. Але в цілому, там де минь тримається постійно, ловитися він починає саме з похолоданням води. У середній смузі цей час починається з вересня і продовжується весь листопад аж до льодоставу. Чим холодніше стає вода, тим активніше веде себе минь, більше переміщається і годується. Але помічено у своїй, що найкраще клювання буває темні, безмісячні ночі. У повний місяць і в тиху і ясну погоду шанси на улов різко скорочуються, особливо якщо намагатися ловити на мілководді. Буває, що ловиться він і у світлий час доби, але набагато рідше, і спеціально займатися денним ловом цієї риби немає сенсу, тим більше, що в цей час ще можна половити на спінінг “нормальних” хижаків.
Взагалі, для правильного вибору місця лову знову ж таки корисно знати, на якого миня розраховувати – ходового або місцевого. Справа в тому, що ходовий, тобто ідучий до нерестовищ минь, рідко йде від русла, і ловити його потрібно вздовж бровок, а найкраще – по межі основного русла і піщаних мілководдя.
Житловий минь – справа інша. Для нього головне не дорога, а годівля. Тому його знайти можна там, де вночі тримається його основний корм – дрібна риба. Тут знову можливі варіанти. Вважається, що улюблений минь корм – це піскар і йорж. Часто так воно і є, але не скрізь. Восени 1996 року я ловив миня на річці Собь (притока Обі). Закидушки наживляв ялинцем, якого в Собі була величезна кількість, і ставив на прямій ділянці плесу на слабкій течії, на глибині близько півтора метра. У всіх спійманих у першу ніч минь (3 миня на 4 донки), незалежно від їх розмірів, у шлунках були примружені або молодь самого миня. На другу ніч переставив донки так, щоб приманка (всі ті ж ялинки) розташовувалась по межі течії та затишку, у невеликій затоці. Глибина близько метра, відстань від берега від 2 до 10 метрів. Вдень у цьому затоці я часто помічав під берегом мружать і припускав, що і вночі вони тримаються десь поблизу (де ночує молодь миня не знаю). За ніч за тих же погодних умов у новому місці попалися сім минь. Думаю, що пов’язано це було саме з тим, що миня частіше навідувалися в цю затоку в пошуках щучої молоді, тоді як на плесі “натикалися” на мої приманки досить випадково. Тож вивчити вміст кишечника спійманої риби – річ корисна.
Дуже перспективні місця для встановлення донок – це мілководдя та мілини з чистим дном і пологим звалищем у глибину. У таких місцях є сенс поставити 3-4 закидушки, розташувавши їх у шаховому порядку. У такий спосіб вже на другу ніч вдається помітити найуловленіші точки. Вони можуть визначатися як глибиною, а й характером рельєфу дна. Взагалі, за моїми спостереженнями, минь уникає сильно вираженого рельєфу – різких бровок, крутих звалище в яму і т.п.
ЯК І НА ЩО
Донка на миня робиться найпростіша. Я ставлю основну волосінь 0,5 мм більше з розрахунку на зачепи, а не на опір спійманої риби. Повідець – 0,3 мм. Гачок одинарний, розмір та форма залежать від виду насадки. Грузило краще ковзне. Я по-старому використовую класичні “ложки”, хоча як ковзний вантаж це, можливо, і не найкращий варіант. Ловити доводиться вночі та ще й у дощ, і вітер. Тому (якщо, звичайно, не користуватися вудилищами спінінгів з котушками) зручно мати робочий набір закидушек на банках з-під згущеного молока. Основна волосінь з вантажем і петельками для повідців намотується на банку, фіксується гумовим кільцем і в такому вигляді зберігається і перевозиться (краще в полотняному мішечку, тоді волосінь не спадає і не плутається). Повідці з гачками та карабінчиками зберігаються окремо. Перед закиданням повідці пристібаються до петельок основної волосіні, гачки наживляються, після чого банку беруть у ліву руку, вставляючи пальці всередину банки. Закидання проводиться звичайним чином правою рукою. Лісочка при закиданні сходить з банки як зі шпулі безінерційної котушки. При цьому зручно великий палець тримати поверх витків волосіні, пригальмовуючи до потрібного ступеня політ вантажу. Після закидання волосінь кріпиться до батога. Звичайно, для лову на великих відстанях від берега (більше 20 м), краще користуватися спінінгом.
Багато рибалок просто залишають закидушки на ніч, а вранці приходять перевіряти. Для миня такий спосіб годиться, оскільки підсікати його немає необхідності – якщо він знайшов приманку і “взяв”, то, швидше за все, заглотить гачок і засічеться сам. Але все-таки краще чергувати біля доньок. Клювання миня зазвичай виглядає як легке посмикування (дзвіночок повинен бути дуже чутливим). У цей момент корисно взяти вудлище в руку і подати трохи вперед – здати волосінь, щоб минь не відчував її натягу. Якщо посмикування припинилися, це не означає, що минь кинув приманку (хоча буває і таке). Зачекайте з півхвилини і м’яко підсікайте – швидше за все він уже на гачку.
Як живець, звичайно, найкраще використовувати той вид, який у даній водоймі є основним кормом миня. На жаль, не завжди це можливо. Але не гірше, а часто і краще “працюють” не живці, а мертва рибка, або шматочок риб’ячого м’яса, але обов’язково свіжі. Морозива риба набагато гірша. Очевидно, при заморожуванні речовини, які створюють запах, що приманює миня, руйнуються, і така приманка виявляється для нього менш привабливою. Але, на мій досвід, на милої риболовлі набагато важливіше вгадати не з виглядом приманки, а з місцем лову.